Шевченківський суд Києва 6 вересня допитав полковника ЗСУ Петра Потєхіна у справі Івана Без’язикова, якого звинувачують у державній зраді.
Про це повідомляє «Судовий репортер».
Потєхін був учасником оборони Савур-Могили влітку 2014 року та є співавтором військових щоденників на цю тему. Його в якості свідка викликала сторона захисту полковнику ЗСУ Івана Без’язикова, якого звинувачують, що в полоні він працював на ДНР.
На прохання адвоката Потєхін розповідав про умови в секторі «Д» на ділянці українсько-російського кордону влітку 2014.
Адвокат Веремієнко: Чи могли росіяни перехоплювати повідомлення своїми розвідкомплексами?
Потєхін: Так, на той час ми володіли тільки мобільними телефонами або декількома зразками радіостанцій виробництва США, Motorola.
Адвокат Веремієнко: Це захищений зв’язок був?
Потєхін: Я вважаю, що ні.
Адвокат Веремієнко: Хто командував сектором «Д» з кінця липня по 22 серпня 2014?
Потєхін: Генерал-лейтенант Литвин.
Адвокат Веремієнко: Що сталося з 30 бригадою в Степанівці?
Потєхін: Мені поставлено було завдання вивезти військовослужбовців, які загинули, коли виходили частини… Завдання мені безпосередньо поставив начальник штабу. В присутності Литвина була видана машина, яка навіть не мала кузова. Потім вона була знешкоджена, прийшли інші, Урали, на яких ми продовжили висування. В районі Мариновки попали в засідку. Це було 10 серпня. Населений пункт був повністю зачищений незаконними збройними формуваннями. Ховалися всю ніч, бачили, як обстрілювали Савур-Могилу. Вранці я доповів, що Мариновка в оточенні, щоб сюди нікого не слали з наших підрозділів, бо вони можуть бути знищені. Я отримав команду висунутися в населений пункт Степановку… Степановка на той час була також оточена, там знаходився батальйон 30 механізованої бригади, який знаходився під постійним артилерійським обстрілом… Завдання мені не відмінили, сказали продовжити рух в район переправи. Водій Уралу без дозволу залишив цей населений пункт і я залишився один, без засобів транспорту… там я провів до 13 числа [серпня 2014]… 13 числа після евакуації поранених іншим військовослужбовцем 8 корпусу, який виконав завдання замість мене, і прийшов, доповів, що моє завдання виконав і висуватись на переправу нема часу і ми можемо висуватися в сектор «Д». Я доповів Литвину, що з нами знаходяться рештки бійців, ми можемо висуватися, іншого транспорту в мене нема… Весь особовий склад був посаджений на броньовик і ми під вогнем вийшли зі Степанівки.
14 серпня Степанівку атакували, коли там ще знаходився батальйон 30 механізовної бригади. Свідок підтвердив, що після цього Литвин направив офіцерів, в тому числі розвідника Без’язикова, на переговори про обмін полоненими та вивіз поранених і загиблих.
Потєхін: Судьба цих офіцерів мені була невідома, навіть до 2015 року, поки мене після лікування не відправили виконувати завдання… я зустрів офіцера, який евакуював мене з Савур-Могили і з Петровського, який і довів, що саме Іван Миколайович Без’язиков приходив до нього на допит. Цей офіцер служив у 8 корпусі і знаходився тривалий час в полоні. Але, з його слів (це було сказано в Маріуполі) Іван Миколайович його не бив. Це був єдиний чоловік, який під час допиту сили не застосовував. Але на допит він приходив і питався його склонити на іншу сторону. Він відмовився… Я негайно доповів генерал-лейтенанту Литвину, що є така інформація, в яку я не вірю, але вона є… Це офіцер 8 армійського корпусу, який особисто знав Івана Миколайовича під час проходження служби… Він був у полоні 9 місяців.
На уточнююче запитання Потєхін повідомив, що це був офіцер до 35 років у званні майора. Але чи це майор Руслан Косинський, який вже був допитаний в суді як свідок обвинувачення, він не пам’ятає. Прокурор Олег Пересада після засідання сказав, що опис відповідає Косинському.
Адвокат Веремієнко також поцікавився, чи розумно було відправляти за тілами загиблих керівника військової розвідки Без’язикова.
Потєхін: Ми, військовослужбовці, нас готують в мирний час, щоб виконати завдання в бойовій обстановці. І не дивлячись на посади, які ми займаємо. Я у званії полковника поїхав евакуювати погибших бойцов. Полковник Ромигайло остався на командном пункті беззахисний, з п’ятьма офіцерами. Інший полковник попав в засідку, були знищені… і саме загиблого з роти охрани водія я їхав забирати. Там ніхто не дивиться, яке звання. Траплялося, коли військовослужбовці відмовлялися виконувати завдання. Напрочь! Казали, що нас уб’ють і ми туда не поїдем. Сейчас в 2019 році можна обсуждать кого угодно. Офіцери сектору «Д» були порядні люди, виконували завдання. Не знаю Івана Миколайовича судьбу, правда це чи ні. Але поки полковником його назвать не можу. З таких причин, що він зрадник присяги. Ця людина не знаходиться на теперішній час в Збройних силах України, не виконує завдання і не повернулась до ЗСУ. Навіть прийшла допитувати чи присутня була під час допиту… Поки цю ситуацію не спростують, або не докажуть, я не можу назвати цю людину полковником.
Нагадаємо, що суд ще не завершив допит дружини Без’язикова. Захист попросив відкласти допит у зв’язку з відсутністю адвоката Віталія Титича. У попередньому засіданні дружина розповіла про те, як обміняли Без’язикова.
Без’язиков 16 серпня 2014 потрапив в полон «ДНР» під час спроби забрати тіла українських військових, що загинули у бою під Степанівкою.
За версією прокуратури, у полоні Без’язиков пішов на співпрацю з терористами і був заступником начальника відділу військової розвідки «ДНР». Окрім показань свідків, сторона обвинувачення посилається на телефонні розмови, здобуті через НСРД, а також переписку в соцмережі, яку нібито вів полонений Без’язиков зі своєю дружиною.
Полковник вину не визнає і перебуває в СІЗО з грудня 2016 року. В суді він заявив, що зацікавлений у встановленні справедливості у цій справі.
Без‘язикова звинувачують у державній зраді і участі у терористичній організації. Йому загрожує до 15 років позбавлення волі.
20
0
20
20
